+38 (0562)
327-000

Днепропетровск, ул. Шевченко, 10, оф. 225

Новости рекламы

Погода в Днепропетровске



Баннерообмен

Курсы валют

Загрузка информера курс валют...

Постановления Кабинета Министров Украины

«Об утверждении Типовых правил размещения внешней рекламы»

«Об утверждении порядка наложения штрафов за нарушение законодательства о рекламе»

«Об утверждении Единых правил ремонта и содержания автомобильных дорог, улиц, железнодорожных переездов, правил пользования ими и охраны»

Законы Украины

«О рекламе»

«О внесении изменений к Закону Украины «О рекламе»

«О внесении изменений и дополнений к некоторым законодательным актам Украины в связи с принятием Закона Украины «О рекламе»

«О телевидении и радиовещании»

«О внесении изменений к Закону Украины «О телевидении и радиовещании»

«О мерах по предупреждению и уменьшению использования табачных изделий и их вредного воздействия на здоровье населения»

 

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО РЕКЛАМУ

 

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення термінів

 

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

 

зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

 

Даний термін визначає окремий спосіб (форма) розповсюдження реклами, а саме такої, що є доступною для сприйняття поза межами приміщень, просто неба. Зовнішня реклама може розповсюджуватись аудіо-, візуальними та комбінованими засобами.
Одними з найбільш поширених засобів зовнішньої реклами є візуальна зовнішня реклама. Така реклама може розміщуватись як на спеціальних (тимчасових чи стаціонарних) конструкціях, призначених виключно для розміщення зовнішньої реклами, так і безпосередньо на зовнішніх поверхнях будинків, будівель, споруд, на елементах вуличного обладнання.
При розміщенні зовнішньої реклами в межах населених пунктів, органами місцевої влади визначаються спеціальні порядки, правила та обмеження щодо розміщення носіїв зовнішньої реклами, що пов’язано з урахуванням місцевої містобудівної ситуації та естетичними вимогами.
Не належить до зовнішньої реклами інформація, яка відповідає визначенню реклами, але розміщена на зовнішніх поверхнях будівель та споруд підприємств транспорту громадського користування, а також транспортних засобів, оскільки така реклама, відповідно до положень Закону, вважається “рекламою на транспорті”.
Попередня редакція Закону “Про рекламу” містила норму, якою визначалось, що інформація (вивіска) про особу, розміщена на фасаді, біля входу (в'їзду), або про її продукцію у вітрині споруди, в якій ця особа займає приміщення, не потребує отримання дозволу місцевого органу влади”. Дана норма, щодо зазначених видів інформації, переважно сприймалась як підстава для невіднесення її до “реклами”, як такої. Діючий Закон містить норму, відповідно до якої не належить до рекламної інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві. Відповідно, у випадках, визначених згаданою нормою діючого Закону, розміщення інформації про виробника або товар на відкритій місцевості не вважається рекламою.

 

реклама на транспорті - реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену;

 

Законом України “Про рекламу”, з урахуванням досвіду європейського законодавства визначено такий спосіб (форма) розповсюдження реклами як реклама на транспорті. На відміну від попередньої редакції закону, до реклами на транспорті, крім реклами на транспортних засобах, в метрополітені та на автомобільних і залізничних шляхах, віднесено рекламу, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування (в тому числі внутрішня і зовнішня реклама в межах територій підприємств), рекламу на внутрішніх поверхнях транспортних засобів, а також внутрішній і зовнішній поверхнях споруд підприємств транспорту загального користування та метрополітену.

 

рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача;

 

До таких засобів слід відносити будь-які засоби і прийоми, за допомогою яких можна здійснювати поширення рекламної інформації. Ними можуть бути як спеціальні носії, призначені виключно для розміщення та поширення реклами, так і будь-які інші носії і способи донесення інформації до невизначеного кола осіб.
Визначити сутність рекламних засобів найпростіше шляхом наведення приблизного переліку таких засобів. Значна кількість законодавчих та інших нормативно-правових актів наводить приклади таких засобів.
Зокрема, статтею 9 Закону “Про рекламу”, в контексті реклами на радіо і телебаченні, згадуються аудіо-, відео-, комбіновані засоби, титри, рекламний логотип та коментарі ведучих.
Частиною 8 статті 1 Закону “Про рекламу” афіші визначено рекламними засобами.
Статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” згадуються такі рекламні засоби, як оголошення і повідомлення, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.
Законом встановлюються певні вимоги до засобів, за допомогою яких здійснюється поширення рекламної інформації. Так, одним з принципів реклами визначено використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди (стаття 7 Закону “Про рекламу”). Частиною 1 статті 8 Закону “Про рекламу” забороняється використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами.

 

рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження;

 

Рекламодавцем може виступати будь-яка особа (див. коментар до терміну “особа”), на замовлення якої, виробниками реклами створюється рекламна інформації, або окремі її елементи, а також особа, яка замовляє розміщення та розповсюдження рекламної інформації третім особам (розповсюджувачам реклами). Треба зазначити, що рекламодавцем може виступати і виробник реклами, який на підставі повноважень, наданих замовником такої реклами, вступає з третіми особами у відносини по розміщенню та розповсюдження рекламної інформації.

 

розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами;

 

Розповсюджувачами реклами можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи чи представництва юридичних осіб нерезидентів, які здійснюють встановлення, розміщення та поширення реклами будь-якими рекламними засобами.

 

соціальна реклама - інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку;

 

Оскільки визначенням терміну “соціальна реклама” встановлено, що такою рекламою є інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, значна кількість винятків і обмежень, застосовуваних до інших видів рекламної інформації не стосуються соціальної реклами. Серед іншого, при безкоштовному розміщенні соціальної теле- і радіо реклами, на неї не поширюються вимоги і обмеження, передбачені для інших видів рекламної інформації.
Основною відмінністю соціальної реклами від інших видів реклами, є її спрямованість на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей. Функція віднесення тих чи інших цілей до суспільно корисних, так само, як і визначення кола загальнолюдських цінностей належить до компетенції органів державної влади у сфері ідеологічної політики, культури, духовності, охорони здоров’я.
Неоднозначним є ставлення до реклами, яка частково відповідає визначенню соціальної реклами, але крім того має і комерційний підтекст. З цього приводу слід зауважити, що “соціальною” реклама може бути виключно за умови відсутності мети отримання прибутку від її поширення.

 

Стаття 2. Сфера застосування Закону

1. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

 

2. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України.

 

3. Дія цього Закону не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов'язані з підприємницькою діяльністю.

1. Дана стаття окреслює коло об’єктів правового регулювання, яке здійснюється на підставі положень закону.
2. Слід відзначити, що дія Закону обмежується територіально. При цьому, його дія поширюється на відносини, що виникають, продовжуються чи завершуються між учасниками рекламного ринку саме на території України (наприклад, статтею 13 Закону регулюється питання розповсюдження на території України рекламної продукції, виробництво якої здійснюється за межами її території).
4. Під виробництвом реклами слід розуміти діяльність по створенню, переробці рекламної інформації, надання їй матеріальної форми (закріплення на матеріальних носіях). Виробництвом реклами слід вважати як весь процес, пов’язаний зі створенням рекламної інформації, її матеріальним закріпленням, так і окремі його стадії.
Діяльність, пов’язана із виробництвом реклами не обов’язково є підприємницькою, оскільки може здійснюватись фізичними особами (зокрема, у випадках цивільно-правових відносин підряду, трудових відносин, відносин інтелектуальної власності), а також юридичними особами без мети отримання прибутку.
Діяльність по створенню носіїв реклами, в тому числі призначених виключно для розміщення реклами, у випадку, якщо такі носії реклами не містять рекламної інформації, не може вважатися виробництвом реклами.
5. Розповсюдженням реклами є діяльність, спрямована на донесення рекламної інформації до невизначеної кількості споживачів реклами у будь-якій формі та в будь-який спосіб, за допомогою різноманітних рекламних засобів.
Розповсюдження реклами, як правило, здійснюється в межах підприємницької (з метою отримання прибутку) або господарської діяльності.
6. Споживанням реклами є процес сприйняття будь-якими фізичними особами (громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства) рекламної інформації.
7. Статтею 2 Закону “Про рекламу” визначаються у якості винятків види інформації про осіб чи товари, спрямовані на невизначене коло споживачів інформації, які не вважаються рекламою. Такою, передусім, є інформація, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України. Прикладами такої інформації є обов’язкове розміщення в друкованих ЗМІ відомостей про емісію цінних паперів, річних звітів акціонерних товариств, відомостей про ліквідацію підприємств тощо. Закон також робить виняток для оголошень фізичних осіб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю (наприклад, оголошення про продаж, купівлю, оренду особистого майна громадян, шлюбні оголошення тощо).

 

Стаття 6. Мова реклами

 

Застосування мови у рекламі здійснюється відповідно до чинного законодавства України про мови.
Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні відповідно до чинного законодавства, зокрема статті 6quinquies Паризької конвенції про охорону промислової власності

 

Під чинним законодавством України про мови слід розуміти всю сукупність законів та підзаконних нормативно-правових актів України, які регулюють відносини, пов’язані із застосуванням мови взагалі. Зокрема законодавство України про мови складається з Конституції України, Закону УРСР “Про мови в Українській РСР”, Закону України "Про інформацію", Закону “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, Указу Президента “Про вдосконалення забезпечення реалізації державної мовної політики”, Постанови Верховної Ради “Про Рекомендації парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні", Рішення Конституційного Суду України “Про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови). Справа N 1-6/99” і т. інше.
Аналіз діючого законодавства дозволяє вивести таке трактування даної статті:
Згідно зі ст. 33 Закону „Про мови в Українській РСР” в Українській РСР мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова.
Мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей.
Водночас ст.4 Закону України від 16 листопада 1992 року N 2782-XII „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (далі Закон України „Про ЗМІ”) встановлює, що друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами. Слід зазначити також, що ст. 12 цього Закону передбачає, що при реєстрації друкованого засобу масової інформації зазначається назва видання, мова видання, сфера розповсюдження та категорії читачів.
Аналогічна ситуація з телерадіоорганізаціями. Відповідно до ст. 9 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-XII „Про телебачення і радіомовлення” телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою.
Мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території. Для отримання ліцензії на право користування каналами мовлення, телерадіоорганізація подає заяву до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з обов’язковим зазначенням мови (мов), якою (якими) вестимуться передачі, а також території, на яку передбачається розповсюдження програм чи передач.
Але стаття 35 Закону УРСР „Про мови в Українській РСР” встановлює що тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою. З цього випливає, що мова реклами є українська мова.
Водночас згідно з положеннями Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (Україна приєдналася до зазначеної Хартії Законом України від 15 травня 2003 року №802 – IV), зокрема, з підпунктом „с” пункту 1 статті 13 Хартії, встановлено, що Сторони зобов’язуються, в межах своєї країни запобігати практиці, яка заважає використанню регіональних мов або мов меншин в економічній або соціальній діяльності.
Слід зазначити, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-XII „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” Закон УРСР „Про мови в Українській РСР” діє за умови, що він не суперечить Конституції і законам України.
Також у даному випадку починає діяти ч. 2 ст. 3 Закону України „Про рекламу” яка є колізійною нормою права, що створена для врегулювання конфліктних ситуацій при зіткненні норм права. А саме: „Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила міжнародного договору”.
Виходячи із вищевказаного, якщо при реєстрації друкованого засобу масової інформації або телерадіоорганізації вказана інша (наприклад російська) мова, то цей друкований ЗМІ або телерадіоорганізація можуть використовувати у рекламі мову реєстрації. Слід мати на увазі, що це стосується регіональних ЗМІ і не стосується реклами державних органів, установ та організацій, зовнішньої реклами, реклами на транспорті а також центральних (національних) каналів мовлення.
Щодо рекламування знаків для товарів та послуг, то зараз питань не виникає, вони розповсюджуються у рекламі у такому виді, у якому їм надана правовий захист. Тому що логотип – це не слово або фраза, а зображення.

 

Стаття 12. Соціальна реклама

 

Соціальна реклама - інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку;

 

1. Рекламодавцем соціальної реклами може бути будь-яка особа.

 

2. Соціальна реклама не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця, на об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.

Обмеження щодо посилання на рекламодавця соціальної реклами випливають з визначення реклами. Таким чином, навіть у випадку, коли реклама відповідає всім іншим умовам соціальної, проте містить відомості про рекламодавця такої реклами, вона не може вважатися соціальною і, відповідно, її розповсюдження не може здійснюватись з використанням пільг, передбачених для соціальної реклами.

 

3. На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.

 

На таких осіб поширюються, зокрема, податкові пільги, передбачені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” , а також, у випадку, якщо зазначені дії здійснюються фізичними особами, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, Законом України “Про податок на прибуток фізичних осіб”.

 

4. Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами.

Ця вимога логічно випливає із призначення соціальної реклами, що є досягнення суспільно корисних цілей, популяризація загальнолюдських цінностей з одного боку, та функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з іншого. А також суспільної відоповідальності фінансуємих з державного або місцевих бюджетів ЗМІ, навіть якщо таке фінансування покриває бюджет деяких ЗМІ частково.

 

5. Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, що повністю або частково фінансуються з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані надавати пільги при розміщенні соціальної реклами, замовником якої є заклади освіти, культури, охорони здоров'я, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, а також благодійні організації.

Слід зазначити, що Законом не встановлюються конкретні вимоги щодо розмірів таких пільг, а тому рішення щодо їх розміру приймаються відповідними засобами масової інформації самостійно.

 

 

Рейтинг 2016 Все права защищены
Реклама в сети Интернет